Непридатність української армії до ведення майже будь-яких осмислених дій, яка може трохи навіть тішила українців у дні Майдану, сьогодні обернулась катастрофою

Армія чисельністю 170 тисяч осіб виявилась готовою ввести до дії близько 10 тисяч військовослужбовців. У бій довелось кидати добровольців після кількатижневої підготовки, які, при тому, нерідко демонстрували кращі бойові результати, ніж професійні військові.

І поки українці займаються збором коштів та засобів для рідних збройних сил (а декотрі, найрішучіші, потроху освоюють досвід ведення бойових дій автономними бойовими групами), видається доречним подивитись, як зі схожими проблемами справляються в світі.

Зважаючи на специфіку військової загрози, яка постала нині перед Україною, взірцем для реформ багатьом видається армія Ізраїлю, яка давно, і, як правило, успішно протистоїть загрозі як тероризму, так і відкритої агресії з боку вороже налаштованих сусідів.

Шайетет 13, військово-морські сили Ізраїлю

Головною рисою ізраїльської армії є колосальна тривалість служби. Кожен громадянин Ізраїлю (за винятком арабів та ультраортодоксів) проходить дворічну службу, а потім щорічні резервістські збори строком до 45 днів. Таким чином, переважна більшість ізраїльських резервістів має довшу (і, нерідко, кращу) підготовку, ніж фахові військові контрактники інших країн. А країна з населенням у 8 мільйонів має 210 тисяч готових до бою солдатів сухопутних військ та більше 500 тисяч належним чином підготованих резервістів – і це не враховуючи ВПС, флоту та частини спецпідрозділів.

Зовнішня розвідка Ізраїлю - Моссад

Проте для формування подібної армії необхідно виконати цілий ряд умов.

По-перше, суспільство мусить бути готовим пожертвувати значною частиною свого добробуту. Молоді люди повинні бути готовими викинути два роки з життя і кар’єри, а працедавцям доведеться змиритись з додатковою  півторамісячною „оплачуваною відпусткою” своїх працівників.

Marinejegerkommandoen, Норвегія

По-друге, молоді люди в процесі військової підготовки повинні розуміти її сенс і бачити її потрібність. Стройові вправи, та фарбування всього, що фарбується, швидко зведуть нанівець будь-який бойовий дух, і перетворять навіть піврічну військову підготовку на каторгу, де неокріплі уми почнуть активно розважатись алкоголем, „дідівщиною” та всім, що іще зуміють придумати.

KSK, Німеччина

По-третє, для реалізації подібного проекту необхідно виключити корупційну складову. Перший десяток чи сотня „тупо відмазаних” рекрутів буде кінцем подібної армії. Можливим, вочевидь, є офіційний механізм „відкупу” від армії – але він повинен бути настільки складним і реально дорогим (наприклад, у вигляді пожиттєвої виплати відсотку з прибутку), щоб вбити охоту скористатись цим механізмом навіть у направду заможних людей.

GCOS - командування спеціальних операцій Франції

По-четверте, українські „батьки-командири”, зі сформованими впродовж останніх 50 років уявленнями про те, як має виглядати армійське життя, або викличуть масове дезертирство рекрутів, або будуть розвішані тими ж рекрутами на ліхтарних стовпах. Перше буде злочином проти обороноздатності країни, друге – злочином проти людяності, тому для створення подібної армії необхідно відсотків на 70 змінити офіцерський корпус. Де саме взяти адекватних командирів середньої (і вищої, звичайно теж) ланок у достатній кількості – до кінця не зрозуміло. Практика „запрошення варягів”, апробована в Київській Русі, видається непридатною через економічну кризу в країні.

Снайпер, США

Розглядаючи всю суму умов, необхідних для створення масової, ентузіастичної і відносно недорогої армії (Ізраїль витрачає на армію 14 мільярдів доларів – десь у 5,5 разів більше, ніж Україна), її створення видається дуже бажаним, але, на жаль, малоймовірним.

SEAL - «морські котики», спецназ ВМС США

Іншим варіантом є високопрофесійна контрактна армія, сформована, приміром, за американським зразком. Військова професія перетворюється всього лише на ще один різновид праці – стабільної, непогано оплачуваної, забезпеченої соціальними пакетами, тощо. Проте тут є очевидна нездоланна перешкода. На півмільйонну армію США витрачають близько 600 мільярдів доларів (проти 2,4 –на 160-тисячну в Україні). Безумовно, значна частина цих коштів йде на передові наукові розробки у сфері оборони, проведення операцій за тисячі кілометрів від США, тощо – але і на зарплатню та соціальне забезпечення залишається немало.

Тому утримання класичної контрактної армії значних розмірів для України є фактично неможливим. Хоча, безумовно, навіть 20-30 тисяч добре навчених і рішучих вояків були б ефективнішим інструментом боротьби з тероризмом та інтервенцією, ніж 160 тисяч жертв перманентної економії.

Jagdkommando, Австрія

І оскільки ані великих цивільних ресурсів, готових жертвувати, ані грандіозних фінансових ресурсів (як у США) в Україні, на жаль немає, доречним є звернути увагу на специфічний швейцарський досвід. Там армія теж фактично повністю комплектується призовниками-резервістами (на 5 тисяч кадрових військових – 220 тисяч навчених резервістів), але „рекрутчина” достатньо м’яка і розтягнена в часі (солдат повинен відслужити близько 4 місяців, а потім впродовж 10 років „добрати” термін служби до 290 днів). При тому військовозобов’язані зберігають бойову зброю вдома (а по завершенню служби нерідко залишають собі у вигляді специфічного „сувеніра”). Щоправда, боєзапас до неї у них на руках вельми обмежений, але територіальних арсеналів, де його можна поповнити – а також запастись важким озброєнням – багато по всій країні.

Армія Швейцарії

Швейцарські призовники-резервісти 

Зважаючи на перманентну нездатність українського уряду на своєчасні й чітко скоординовані дії, велика кількість людей, що знають ази військової справи, мають доступ до зброї і не хочуть бачити на своїй землі інтервентів могла би бути належною відповіддю на російську „війну нового покоління”.

Сили спеціального призначення армії США

Як справедливо зазначив в інтерв’ю командир батальйону „Донбас” Семен Семенченко, Україну зараз реально захищає не армія чи, тим паче, міліція, а „мереживна структура патріотів” – куди входять окремі офіцери, окремі солдати, окремі клерки, окремі олігархи, і хто завгодно ще. І військове навчання (ймовірно, навіть добровільне – з якимось фінансово-податковими пільгами для заохочення), а також доступ до відповідних ресурсів дав б цій „мереживній структурі” грандіозну перевагу як над неповоротким та іржавим уламком радянської військової машини, яким є українська армія, так і над будь-якою кількістю „засланих козачків”. Інша річ, що сила в руках громадян не надто подобається і центральній київській владі – якою б вона не була.

Спецназ Голландії

Тарас Паньо